Поетична сторінка Рихлюка Віктора Петровича

   1050

Цікаві уроки

Ой цікаво на уроках у викладача.

Цілий рік на тих уроках граєм у квача.

Стоїть стільчик біля столу, на столі – бардак.

В перекошених шухлядах якийсь кавардак

Викладач той в клас заходить, щось собі сопе,

Ніби непосильну ношу на горбу несе,

Стільчик йому до вподоби : як зайшов  - то й впав.

Видно, він його пильнує, щоб ніхто не вкрав.

Щось під ніс собі бурмоче, сам собі своє.

Щоб у класі не творилось, з стільця не встає.

Якщо ви себе впізнали, любі вчителі,

Заберіть свої манатки , сидіть на печі.

 

Я поїду з України

В нас багато тих людей, хто тут заробляє

Величезні суми грошей й п’ятами киває:

«Я поїду з України, дітей заберу,

Не повернемось сюди ми , у таку діру»

Ну, а хто зробив діру з цієї країни?

Про її родючі землі європеєць мріє.

«Це не я,  –  сказати хочу. – Я своє зробив.

Народився тут я сам і дітей родив.

Поки діти підростали  – гроші заробляв.

Там купив, а тут продав я , та ще й трішки вкрав,

Бо податки не платив, хочу вам зізнатись.

Можна було у той час всім таким займатись.

Заробив я круті гроші , пішов в депутати.

Створюю тепер закони, щоб ще щось продати:

Підприємства, навіть землю – що для вас святе,

Я поїду з України, наплюю на все».

Можеш все на світі ти продати, сину.

Можеш ти продати навіть Батьківщину.

 

Обрали

Як тільки цар Дурко старенький піднявся тихо до небес,

На трон посів, його обрали, царю  постійно вірний пес.

Настільки пес царю був вірний, той тільки пальцем показав –

Кидався пес, хватав за шию – і за хвилину загризав.

Чому тоді його обрали? За ним багато брудних справ.

Бо перед виборами пес той всім людям гречку роздавав.

 

 

Покарав

Ходить учень через день до школи півроку,

А якщо прийде, то зникне з другого уроку.

Вчитель батька знов до школи вкотре викликає.

Думає, що батько сина за це покарає.

Той учителя послухав, насупивши брови:

«Дорогий ви наш учитель, будьте нам здорові.

На засіданні у раді кворуму немає,

І за це тих депутатів ніхто не карає.

Ще й виплачує держава їм великі гроші».

Слухає учитель батька, опустивши очі:

«Правду каже батько учня ,– думає про себе ,–

Нерадивих депутатів розігнати треба».

 

Мавпа

Звірі вибрали у джунглях мавпу керувати.

Та одразу заходилась усім докучати.

В усіх звірів щось не так, не те усі роблять.

Найрозумніша – вона. Інші  – джунглі гроблять.

Черепашнії тапіри листя й стебла об’їдають,

А папуги галасливі тишу в джунглях нарушають.

У слона теж не порядок, щось в нього не ладно:

Хвіст чи спереду, чи ззаду – розібратись складно.

От так мавпа керувала, звірина терпіла

До тих пір, поки удава мавпа не зустріла.

Той лежав собі тихенько. Мавпа розходилась,

І промовою своєю дуже захопилась:

«Довгий ти такий, удаве. Де у тебе ніжки?

Повзаєш тут по землі, піднімися трішки.

От були б у тебе крила – міг би ти літати,

Ну а так – черв’як великий, ні сісти ні встати».

Довго мавпа так лепече, а удав куняє.

Раптом глянув їй у вічі, тихо промовляє:

«Мавпочко, невже це ти, чи це мені сниться?

Підійди до мене ближче». Мавпа не боїться.

Коли звірі керувати мавпу обирали

Недоторканість довіку їй пообіцяли.

А удав глухеньким був, він цього не чув.

Тільки мавпа підійшла,  він її ковтнув.

Коли мавпу проковтнули , звірі всі зраділи,

І як жили до цих пір, так і далі жили.

Мавпа та, хоча розумна, видно, ще не знала –

І без мавп таких всі звірі роблять свою справу.

 

 

Вовча радість

Йшла коза через місток та й зустріла вовка.

Ой злякалася бідненька, бо місток – уловка

Не втече тепер рогата ні вправо, ні вліво.

Вовк зрадів: «Оце фортуна!»  - їсти то кортіло.

І на радощах сіренький аж затанцював.

Дошка під ним провалилась, вовк у річку впав:

«Мила кізонько, не йди! Зачекай!», – благає.

А коза регоче з нього: «Ні! – відповідає, –

Якщо хочеш щось зробити ,  не треба чекати,

І радіти, що хтось в пастці, та ще й танцювати».

 

Велика місія

Росіяни в Україні постійно стріляють.

Землі наші українські від хохлів звільняють.

Зруйнували цілі села, хати розвалили.

Командир пішов дивитись – що там наробили.

Вилізла із льоху бабця – стрільбу припинили.

Командир її побачив: «Здраствуй, бабцю мила!

Ми прийшли сюди, щоб вас від хохлів звільняти.

Можете тепер спокійно у льоху цім спати».

Вислухала сива бабця хвацькі ті промови.

На очах бринить сльоза, опустились брови:

«Ой спасибі тобі, сину,  ти своє зробив –

Ти від всього і одразу вже мене звільнив.

Тепер буду я по світу гола жебрувати,

Як мене звільняв ти, сину, буду пам’ятати».

Місія яка велика російського роду,

Щоб звільняти чужі землі від свого народу.

 

Стежина

Стежина в’ється в чистім полі. По ній пішов в своє життя.

Не знав тоді, що я, мов пташка, в той день вже вилетів з гнізда.

Гніздо ще є, воно стареньке. Його для мене берегли

Батьки мої, які на небі – там оселились назавжди.

Приїду я у те гніздечко, порину у свої думки…

Згадаю тих, з ким спілкувався в далекі молоді роки.

У мене є своє гніздечко, і діти теж пішли із нього.

Це  так влаштоване життя, і не поробиш тут нічого.

 

Літечко

Ой літо, літо, літечко – чудова ця пора.

У небі сяє сонечко, радіє дітвора.

На них поглянеш – тішишся і згадуєш ті дні,

Коли ти бігав з друзями, як бігають вони.

Спітніла мокра майка, забруднені труси,

Матуся все гукає: «Йди, сину, поїси».

А ти її не чуєш, бо занятий у грі

Тепер це все – неначе в хорошому кіні.

Поглянеш і згадаєш, та трішечки зітхнеш.

Життя проходить стрімко, назад не повернеш.

Дорослі в мене діти і діти в них свої,

За всіх вони рідніші і дорогі мені.

За це спасибі богу і я йому сказав,

Щоб він уже нічого назад не повертав.

 

Любов

Любов різною буває. Є така,що не збагнеш,

Поруч хтось тебе кохає – ти своїм життям живеш…

Є така, ніби на крилах, переносить тебе в рай.

Ця любов – стрімка, бурхлива. З нею трішки зачекай.

Є любов спокійна, мила, дуже впевнена в собі.

Цю любов завжди важливо мати кожному в житті.

 

Кінець літа

Серпень місяць – кінець літа, славна ця пора.

Пахне осінню в повітрі, хоча ще жара.

Сонечко, присівши трішки, світить в вікна нам.

Дуже сильно прогріває  все, що бачить там.

 

Крила

От були б у мене крила, я б злетів би ввись,

Облетів би усю землю, а ти не журись.

Все, що бачив би у світі, все запам’ятав би.

Повернувся б я до тебе, й тобі розказав би.

 

Серпень

Ранки стали прохолодні. Серпень наступив –

Вісник осені незмінний, він своє зробив.

Листячко вже стало тьмяним, блиск кудись подівся.

Гул машин, і той на землю низько опустився.

Чому так? Закон природи, ми це добре знаєм –

В кінці серпня теплу осінь ми завжди чекаєм.

 

Чинуші

Хабарі беруть чинуші, мабуть, ще із роду.

Ти пусти їх до криниці , заплюють всю воду.

Щоб їм хто не говорив – принципи одні.

Видно, душі цих чинушів – вже давно гнилі.

 

Час

«Тік – так, тік – так», – клацає годинник.

Він відлічує хвилини, а потім години.

Вони кудись поспішають, ідуть без оглядки.

Грають в хованки тут з нами, а в Росії – в прятки.

Якщо будеш їх шукати, то куди підеш?

Їх ніхто ще не знайшов, і ти не знайдеш.

От коли працюєш ти, час тебе чекає.

Правда, коли все зробив, він кудись зникає.

 

Порадила

Раз зустрілися дві мухи, одна дуже жирна,

Ну, а інша – ой,худюща, ніби соломина.

Запитує худа жирну: «Як тобі вдається

Бути пишною такою? Де це так живеться?»

«Я харчуюсь, – жирна каже ,– тільки в ресторані.

Зачекаю, щоб клієнти були трішки п’яні,

Сяду я у тарілчину, де побільше їжі.

Вибираю страву ту, де продукти свіжі»,

«А якщо тебе помітять, що буде з тобою?»

«Не хвилюйся, притворюся тоді неживою.

Їсти вже клієнт не буде, ще й скандальчик зчине.

Ще раз йому будуть нести їжу в тарілчині.

А тим часом, що триває якийсь шум чи гам,

Я швиденько можу з’їсти майже десять грам.

Раджу тобі харчуватись теж у ресторані.

Пильнуй тільки, щоб клієнти були трішки п’яні».

Через тиждень зустрілися. Жирна – ще жирніша,

А худа – кульгава стала, та іще худіша.

«Що з тобою моя мила, чому ти кульгаєш?

Висохла,ніби таранька, кепський вигляд маєш».

«Ти питаєш,чому я кульгавою стала?

Через ту твою пораду в халепу попала.

Прилетіла в ресторан я, там людей багато.

Усі юні і веселі, видно – якесь свято.

В черзі там стояти треба,щоб купити їсти.

Вільних столиків не має, ніде навіть сісти.

Довго я собі кружляла, видно, дала маху,

Бо в якусь бридку тарілку ляпнула з розмаху.

Із тарілки щось ріденьке їв якийсь хлопчина.

Біля нього воду пила молода дівчина.

Хлопець дівчину питає: «Як цей чай – смачний?!»

Ну,а борщ в його тарілці був такий пісний.

Так швиденько борщ вплітав , що робить не знала.

Хоч грамульочку щось з’їсти за ним не встигала.

Цей хлопчина захопився так своїм обідом,

Навіть мене не помітив, чи не подав виду.

Мабуть, менш ніж за хвилину, борщ хлопчина з’їв.

І мене тоді угледів й ложкою прибив.

Ледве я забралась звідти і тепер кульгаю.

От такий, з поради тої , гіркий досвід маю.

-    Дорога моя подруго, не була ти в ресторані!

-    Ну а де ж тоді була я?  - У студентів, у їдальні.

Ти забула головне, про що я казала,

Чи клієнти п’яні вже,ти не пильнувала.

 

Щастя

Щастя – це коли тебе кохають,

Щастя – коли ти кохаєш теж.

Істину,просту і вічну, не одразу ти збагнеш.

Можеш щастя ти шукати в чомусь іншому в житті:

У добробуті, у грошах, а, можливо, – у вині.

До тих пір будеш блукати, поки сам ти не збагнеш:

Щастя – це коли з коханням в цьому світі ти живеш.

 

Хлопчик бігає селом

Хлопчик бігає селом і ніхто не знає:

Коли виросте хлопчина – що його чекає.

Може, стане трактористом, а може,шофером,

Може, буде депутатом, може, мільйонером.

Хлопчик бігає селом, дуже він щасливий.

Є у нього що поїсти, молодий, вродливий.

Люблять всі його за те, що такий  активний,

І нікому, і нічого він не став ще винен.

Хлопчик бігає селом, він і сам не знає:

Яка доля буде в нього, що в житті спіткає.

Коли виросте цей хлопчик – стане чоловіком.

Головне, щоб без війни жили ми до віку.

 

Морська історія

Де історія ця  сталась – цього я не знаю,

Про яку я в цьому вірші вам оповідаю.

Раз зустрілися дві жінки, мабуть, на Ямайці,

Одна в золотій сорочці, ну а інша – в майці,

Подружились вони швидко, та й пішли у море.

Одна в золотій сорочці, ну а інша – гола.

Запливли вони далеко, сил уже не мають,

Ну, а хвилі несуть далі, в колисці гойдають.

Сонце почало сідати, там і заночують.

Почали вони кричати, може, їх почують.

Ой кричали вони довго, води наковтались,

Голоси в них посідали, дуже налякались.

Слава богу, пропливала невеличка лодка .

Було в ній два чоловіки і одна молодка.

Бачуть, в морі голу жінку й золотисту пляму,

Яка сяяла, мов сонце, серед океану.

Витягли із моря жінку,ту, що була гола.

З переляку та трусилась, ще й віднялась мова.

Другу жінку не забрали, бо ніхто не знав –

Думали, пакет з фольги поруч пропливав.

Якщо йдете ви до моря, то ідіть у майці.

Золота сорочка зайва, навіть на Ямайці.

 

Обіцянка

Видно, добре постарався із Диканьки Вій –

Президентом України став один злодій.

Липло все до його рук, й золотий батон.

Пив цей злодій, не коньяк – чистий самогон.

Про всі витівки злодія цар північний знав.

Раз позвав його до себе і таке сказав:

-    Знаю, що за час правління добре ти нажився.

Хочу я, щоб ти зі мною чимось поділився.

-    Що ти хочеш? – пита злодій, – є у мене сало.

-    Дорогенький, любий мій, сала буде мало.

-    Хочеш – дам я самовар і додам затулу.

-    Хто, зі своїм самоваром  їде до нас в Тулу?

Хочу я, щоб Крим віддав й половину неньки.

Станем ми тоді з тобою, як брати рідненькі.

Мабуть,обіцяв царю злодій це зробити,

Бо боявся його дуже, що той буде бити.

Повернувся він додому, приступив до справ.

А здійснити обіцянки вже Майдан не дав.

 

Щастя буде?

                          -    Україно! Україно! Рідна моя Нене,

Ти скажи, чи щастя буде у тебе і в мене.

-    Щастя буде неодмінно,всім потрібно знати,

Якщо будуть мої діти себе поважати.

-    Ти скажи, а що це значить – себе поважати?

Можеш мені, моя Нене, про це розказати?

-    Поважати себе значить: берегти природу,

І очистити всі ріки, пити чисту воду,

Бути чесним, справедливим, берегти свою сім’ю,

Мать професію потрібну, а можливо, й не одну,

Діточок своїх навчати, щоб всі працювали ,

Що таке гультяйство, п’янка, щоб повік не знали,

Щоб не крали казнокради грошей у держави,

Щоб податки всі платили, а їх не ховали.

-    Люба моя, мила Нене,  усе зрозуміло.

Усім ладно треба жити, тоді буде діло.

 

Українське сало

Гарний є у нас продукт – українське сало.

Скільки його не смакуй, завжди буде мало.

Його можна їсти з хлібом, можна і з батоном.

Можна з часником розтерти шкварки макогоном.

Можна з перцем його їсти, з салом бараболю,

І борщу поїсти з салом можна теж уволю.

Галушки  ще можна їсти з салом у сметані,

І вареники із сиром з салом не погані.

І яєчню можна смажить на тоненькім салі.

А який бекон готують в путнім ресторані!

Сало копчене, варене, і свіженьке сало

Полюбляють за кордоном теж людей не мало.

Невеличкий шматок сала корисний всім нам.

Гарно салом закусити можна і сто грам.

Головне, що цей продукт – завжди натуральний,

А також смачний, м’який і універсальний.

 

Познайомилися

В коледж влітку поступив молодий хлопчина.

Ой сподобалась йому студентка Галина!

От приходить він до неї, дарує їй квіти.

Познайомитись він хоче й трішки посидіти.

Глянула на нього Галя, ніби той удав:

«Я уже на третім курсі. Ти що, це не знав?

І навіщо ти приніс мені оці квіти?

Краще б, пива ти приніс чи щось покурити».

 

Перше вересня

Перше вересня у школі, музика звучить.

Перший дзвоник в день святковий знову зазвучить.

Біля школи стоїть вчитель. Хто не пробігає,

З величезним, гарним святом вчителя вітає.

Чи йому набридли дуже всі оті вітання,

Чи дружина зіпсувала йому настрій зрання,

Перестав він на вітання ці реагувати,

Ну, а згодом, ще й під ніс розпочав бурчати:

«Та облиште ці вітання. Мене з цим вітати –

Це все рівно, що коня, який йде орати».

Мишенятко

Мама - мишка привела дитинча в комору.

Воно стало метушитись, лізти без розбору

То у діжку, то в відерце – все йому цікаво.

Бачить банку трилітрову, а у банці – сало.

Тут горіхи і мука дрібного помолу,

Мед, сметана, молоко, бутиль самогону.

Різні тут стоять закрутки поруч на полиці.

У кутку великий красень – мішечок пшениці.

Оце їжі храм чудовий, все у ньому є :

-    Мамо, мамочко, спасибі! Це що, все моє?

-    Ні, малютко, тут нічого нашого не має.

Це господар роботящий про сім’ю так дбає.

-    Ну, а що, у цю комору ми прийшли, щоб красти? –

Запитало мишенятко маленьке, смугасте.

-    Що ти, крихітко моя. Перестань скрізь лізти.

Ми сюди не красти ходим, просто , щоб поїсти.

 

Розмова бабусь

«Така славна моя Оля, в школі добре вчиться,

Вишиває і танцює – все, як і годиться.

Дуже смачну бараболю вміє готувати.

Гарна буде господиня, можу я вмирати».

«А мій Вася, мабуть, стане сильним програмістом.

За комп’ютером постійно, не йде навіть їсти.

Кнопки справно натискає, щось він там шукає.

Тільки-но я підійду – вмить все вимикає.

Мені каже, що таємно розробляє сто програм.

Всім їх знати не потрібно, особливо старикам.

Спати він лягає вранці, коли сонце сходить.

Уже місяць сидить дома, до школи не ходить.

Добре хтось оце придумав, іноватика така –

Можна все на світі знати, не встаючи зі стільця».

Отак, вони розмовляли, бабці Васі й Олі.

Передбачити не важко їх онуків долі.

 

Глибока річка

Якось йшли через місток, як на нього стали,

Похилився той місток і у річку впали.

Забруднили ми коліна, а коли вставали,

То болота в свої капці трішечки набрали.

От так дбаємо про ріки, які замулились,

А води в них рівно стільки – щоб жаби напились.

 

 

Звернення

Росіяни! Росіяни!

У вас також, як і в нас, порожні кармани,

Тільки вам ваш президент не дає покою.

Йдете через те до нас постійно війною.

Невже думка у вас є, що щасливим буде

Той, хто душу українця і свою загубе.

Ті, хто вас і діток ваших на смерть посилають,

Вас, у вашій же країні, сильно обкрадають.

Вуглеводи з надр черпають та їх продають,

А отримані всі гроші до кишень кладуть.

Їх родини за кордоном щасливо живуть.

Ну, а ви кладете діток у могили тут.

Є у кожного домівка, своя Батьківщина.

Не усім на світі людям чужа земля мила.

Тож не дуже поспішайте зброю в руки брати.

Жити нам потрібно дружно, а не помирати.

 

Здивувався

На екскурсію поїхав наш Іван до Львова.

На околиці він бачить – пасеться корова.

«Що, тут є ще й молоко? – оце яке диво.

Рекламують то давно тільки одне пиво».

 

Реклама

В чистім полі, край дороги стовпчик похилився.

Той, хто їхав у той час, миттю зупинився,

Стали дружно ми, всі разом, стовпчик поправляти,

А лелека, довгоногий, пиво відкривати.

Оце діло ми сьогодні хороше зробили –

Із лелекою у полі пива ми попили.