Непогасна свічка пам’яті

Затінені вікна, порожні ґанки, змовклі села та міста – такою постає Україна минулого сторіччя. Виснажена до кісток, позбавлена хліба, замкнена у власному болю… Голод, спланований і жорстко впроваджений радянською владою, став нищівним ударом по кожній українській родині.

Щороку, у четверту суботу листопада, ми повертаємося думками до цього трагічного зламу нашої історії. День пам’яті жертв трьох Голодоморів – мить, у якій тиша стає голосом мільйонів.

Причинам виникнення і масштабам комуністичного геноциду була присвячена виховна година в нашому коледжі. Її провели Ольга Романюк, викладачка історії України, та Таїса Швець, завідувачка бібліотеки ВТФК. 

На плакатах виставки «Україна 1932–1933. Геноцид голодом» студенти дізналися про примусову політику хлібозаготівлі і каральні закони. Як «закон про п’ять колосків», де будь-який врожай перетворювали  на смертельну пастку: за перший рік дії закону засудили понад 150 тисяч людей. 

Спеціальні загони з металевими «щупами» обшукували городи, шукали закопані продукти – і карали тих, хто намагався вижити.

«Їх позбавили можливості жити – цілеспрямовано, суворо, жорстоко… Цей злочин є свідомим геноцидом українського народу. Як відомо, лише за період репресій 30-х років від голоду, штучно та планомірно впровадженого владою, загинуло понад 7 мільйонів осіб. Ми розповідаємо про це молоді, бо правда і пам’ять є нашою силою та щитом, що оберігає від забуття», –  говорить Ольга Романюк.

Тоді українців намагалися зламати голодом, тепер – війною. Проте воля, згуртованість і незламна сила нашого народу знову тримають країну на ногах.

Всеукраїнська акція «Свічка пам’яті» збирає людей довкола світла, що горить у вікнах і серцях. Це світло –  нагадування про тих, хто не дожив, але залишив нам обов’язок: пам’ятати, свідчити, боротись і берегти власну історію.