Поезія: дві мови - одне серце
«Страшні слова коли вони мовчать, when suddenly, they tuck themselves away…». Ці рядки Ліни Костенко в англійському перекладі стали початком поетичного вечора у нашому коледжі. Вперше римовані рядки зазвучали у двох вимірах: де українська емоційність органічно перепліталася з британською стриманістю.
Тандем викладачок Олени Росси та Тетяни Марценюк перетворив сцену на простір відвертості. Сенси розкривалися без словників – вони були зрозумілі кожному в залі на рівні відчуттів.
Програму вечора побудували на майстерних контрастах. Щойно глядачі занурювалися у тендітну філософію «Love’s Philosophy» Персі Біші Шеллі, як залу наповнювала гостра й чесна «Молитва» Юрка Іздрика у виконанні наших студентів.
Потужно підтримували емоційний заряд глядачів театралізовані мізансцени-перформанси. У них актори-студенти оповіли романтичні миттєвості в житті літературних класиків:
зухвалу історію кохання лорда Байрона;
драматичні взаємини Ольги Кобилянської та Осипа Маковея;
проникливе, сповнене болю та надії листування Івана Франка та Ольги Рошкевич.
Неочікувано сучасним, близьким та зрозумілим постав перед коледжівською спільнотою Тарас Шевченко. Його діалог з Оксаною нагадав: класика – це історії живих людей, їхніх почуттів і вибору.
Особливий відгук викликала авторська поезія наших студентів – Анастасії Андрущенко, група 1ОП2 та Назара Полюги, група 2КІ2. Їхні щирі, по-юнацькому сміливі рядки додали вечору особливої енергетики.
«Краса не потребує гучних маніфестів – вона звучить тихим голосом поезії та тонкими акордами музики. Наша "Поетична світлиця" стала острівцем щирості. У руках студентів, які щодня опановують складні технічні професії, слово ожило з новою силою», – поділилася враженнями директорка ВТФК Світлана Василюк.
Легендарне “Кохання” у виконання Максима Тріски, “Сонце гріє, вітер віє” на слова Кобзаря з репертуару Наталі Герелешко й Інни Пелиховської, і фінальний музичний акорд під м’яке сяйво свічок – залишив у залі довгий шлейф тепла та натхнення.
Надихаємось та творимо разом!
