Поділля очима допитливих та енергійних

Досліджуй край – відкривай себе! Читальна зала ВТФК на кілька годин трансформувалася у динамічний простір, де мапи, архівні знахідки та родинні перекази оживили минуле. Краєзнавчий факультатив «Мій рідний подільський край» згуртував дослідників, готових дешифрувати культурний код Вінниччини.

Поки на стендах експонувалися рідкісні видання, під кураторством викладачки історії Надії Марценюк студенти розгортали масштабну панораму подій, що змушують цілком інакше сприймати звичні маршрути.

Інтелектуальний марафон відкрила Єлизавета Щегоцька (1КІ1), зануривши аудиторію в містику печерного комплексу Рахманів на Ямпільщині. Ця локація, сповнена підземних таємниць, задала тон усій зустрічі.

Вектор обговорення підхопив Назар Полюга (2КІ2), закцентувавши на величі Вінницького костелу – архітектурного маніфесту нашої духовної стійкості.

Водночас історичне обличчя міста має й драматичні риси – Аліна Завертана (1КІ3) закцентувала на трагічних сторінках міських споруд, що вчать оберігати кожен автентичний фрагмент, уцілілий під тиском епох.

Історичний ландшафт Поділля неможливо уявити без аристократичного шарму, про який емоційно розповіли Софія Будянська (2КІ2) та Дарина Рачок (1ОБ). Немирівський палац княгині Щербатової та маєток Мишок-Голосневських постали осередками європейської культури, де колись пульсувало вишукане світське життя.

Разом із тим Максим Бондаренко (1КІ3), Юлія Йовжин (1КІ2) та Назар Чоботар (1КІ2) переконливо довели: великий літопис бере початок у малих громадах. Від індустріальних ритмів Покровська, що колись надихали самого Леонтовича, до затишних вуличок Жабокрички та Томашполя – кожна точка на мапі виявилася унікальним фрагментом загальної картини нашого краю.

«Ми прагнемо, аби молодь бачила за німими фасадами живу енергію предків та усвідомлювала власну роль у збереженні національного спадку. Студентські пошуки підтверджують: Подільська земля –  це потужний сплав козацького драйву, шляхетської естетики та незламного характеру, який ми перевідкриваємо щодня», – підсумувала Світлана Шароварська, керівниця музею ВТФК.