Як працювати самостійно - Вінницький Технічний Коледж

Що таке навчальна праця
Насамперед потрібно усвідомити сутність навчальної праці як своєрідного, специфічного виду діяльності.
У психологічній структурі особи виокремлюють такі основні процеси психічної діяльності:

• пізнавальні психічні процеси, пов'язані з пізнанням навколишньої дійсності, — відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, мислення, відображення, мову;

• емоційні процеси, що дають змогу людині відображати навколишню дійсність у своїх переживаннях;

• вольові процеси, які забезпечують перехід пізнання і переживання до конкретної практичної, перетворювальної діяльності.

Для нас принципове значення мають саме пізнавальні психічні процеси. Розрізняють два їхні рівні — почуттєвий і раціональний.
До почуттєвого рівня належить пізнання навколишнього середовища за допомогою органів чуттів — відчуття, сприймання, уявлення.
До раціонального — мислення, пам'ять, відображення, мова. Основним і найскладнішим психічним процесом є мислення. Це вищий пізнавальний процес, властивий лише людині.
Мислення відображає навколишній світ у його суттєвих зв'язках і відносинах. Воно розкриває те, що неможливо встановити безпосередньо у процесі сприйняття, а саме: закономірні зв'язки і конкретні відносини між предметами і явищами. Тому мислення найтісніше пов'язане з практикою, діяльністю людини.
Розумова діяльність людини складається з кількох взаємопов'язаних розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації.
Основними формами мислення є поняття, судження, висновки. Не зупиняючись на їх особливостях, зауважимо, що кожна свідома людина має максимально розвивати свій розум, накопичувати знання, самовдосконалюватися, бо без цього продуктивне життя неможливе. Як розвивати свій розум? Рекомендацій з цього приводу існує багато. В узагальненому вигляді їх можна подати так:

• тренуйте свій розум, удосконалюйте пам'ять;

• брак швидкості думки компенсуйте працелюбністю, впертістю, послідовністю, наполегливістю;

• будьте постійно уважними і не тільки запитуйте себе (що, де, коли, чому, як тощо), а й намагайтеся відповісти на такі запитання;

• вчіться зосереджуватися, концентруйте свою увагу;

• будьте самокритичними стосовно своїх здібностей, рівня знань, постійно піддавайте їх сумніву.

Свого часу М. Добролюбов писав, що справжня освіта, це така освіта, що примушує і створює можливості для того, щоб визначати своє ставлення до всього оточуючого. Що цікавіше вчитися, тим успішнішим стає навчання, тим краще засвоюються знання. Однак інтерес до навчання не може бути викликаний штучно, він з'являється лише в процесі навчання, оволодіння знаннями, коли людина читає, слухає виклад учителя, лекцію, бере участь в обговоренні окремих питань, матеріалу. Якщо учневі початкових класів дорослі постійно нагадують, чому він повинен вчитися, то підлітку, молодій людині, а понад усе дорослому варто постійно замислюватися і нагадувати собі, що саме, яку науку необхідно вивчати. Іншими словами, необхідно виховувати в собі свідоме, сумлінне ставлення до навчання незалежно від будь-яких зовнішніх примусів і стимулів.
Навчальна праця дуже своєрідний вид людської діяльності, а тому дати їй більш-менш однозначне визначення досить складно. Розглянемо насамперед особливості такої праці, її найхарактерніші ознаки.
"Український педагогічний словник" (за ред. С. Гончаренка) процес навчання визначає як взаємопов'язану діяльність того, хто вчить (викладання й організація спрямування навчальної діяльності людини), і діяльність того, хто вчиться (учіння), спрямовану на оволодіння учнями системою знань з основ наук, умінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей того, хто вчиться.
Навчання є специфічним видом людської діяльності, бо має чітко визначений соціальний характер. Це пояснюється тим, що людина в процесі навчання оволодіває і засвоює найрізноманітніші здобутки і досягнення усього людства у сфері науки і культури, вчиться мистецтву спілкування, сприяє подальшому розвитку духовних надбань людства в процесі суспільно корисної діяльності, нарешті, формується як громадянин, соціально активна особистість.
Навчання — це копітка інтелектуальна праця, кінцевим результатом якої є вміння людини успішно розв'язувати завдання і проблеми, з якими вона стикається у своєму житті щоденно. Отже, окрім просто знань як суми засвоєних понять, фактів тощо, потрібно ще мати вміння, навички практичного їх застосування.
Навчальна праця як і будь-яка інша діяльність людини характеризується насамперед суб'єктивністю, активністю, предметністю, цілеспрямованістю і усвідомленістю.
Процес навчання передбачає виконання трьох основних взаємопов'язаних функцій: освітньої, виховної, розвиваючої.
Освітня функція є основною, визначальною, оскільки навчання ставить за мету озброїти людину знаннями, сформувати відповідні вміння та навички. З огляду на те, що знання дуже рухомі, мінливі, безперервно старіють і оновлюються водночас, виникає об'єктивна потреба постійного, копіткого, результативного навчання. Крім того, існують і певні вимоги до знань — повнота, системність і систематичність, усвідомленість, дієвість.
Виховна функція передбачає вирішення основних завдань у процесі навчання, формування свідомості, духовних, моральних, трудових, естетичних уявлень, утверджень, поглядів, ідей тощо. В остаточному підсумку все це спрямовано на досягнення головного — формування дієвої громадянської позиції людини.
Розвиваюча функція забезпечує подальший розвиток людини, її самовдосконалення, оскільки впливає на сприйняття, мислення, волю, емоційну і мотиваційну сфери.
Організатори освіти, її учасники постійно намагаються будувати її у такий спосіб, щоб комплексно вирішувати проблему освіти і формування особистості згідно із завданнями як суспільного, так і особистісного розвитку, тобто процес освіти є комплексним, цільовим і багатоаспектним.
Навчальна праця — це різновид праці, основу якої становить розумова діяльність, хоча кожна людина витрачає при цьому ще й великі фізичні зусилля.
Загалом навчання — це самостійна, індивідуальна праця.
Якщо людина розраховує на успіх, то такою працею не можна займатися від випадку до випадку, не дотримуючись певних умов, спадкоємності.
Навчання лише тоді ефективне, коли воно супроводжується певними зовнішніми і внутрішніми мотивами.
Зовнішні мотиви — це сукупність умов, обставин, що спонукають до навчання, стимулюють його. До них належить усе, що стосується організації навчання: вдало складений розклад занять; естетично оформлена аудиторія; гарна бібліотека; лекції високопрофесійних викладачів; надійні, працелюбні друзі. Такі мотиви мають соціальний характер і, як правило, залежать від організаторів навчання.
Набагато складнішими і вагомішими є внутрішні мотиви (стимули) навчання. Це сукупність бажань, намірів, прагнень, що спонукають людину до навчання. Такі стимули мають індивідуальний, особистісний характер і базуються не лише на пізнавальному інтересі, а й на усвідомленні необхідності отримання знань, набуття навичок, професії загалом. І хоча зовнішні і внутрішні мотиви тісно взаємопов'язані, все-таки внутрішні домінують, становлять основу психологічної спрямованості особи за принципом: "Я повинен, я хочу, мені необхідно це знати".
Людина, як добре відомо, нічого не робить без певних спонукань, стимулів, які в сумі й утворюють так звану мотиваційну сферу діяльності. Це стосується і навчальної діяльності. До неї спонукають не лише потреби, інтереси того, хто вчиться, а й відповідні переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, уявлення про самого себе.
Мотивація навчальної діяльності відтак має спонукальну, організуючу та смислотвірну функції, серед яких провідною є смислотвірна. Крім того, навчальна мотивація залежить від об'єктивних і суб’єктивних чинників. До об'єктивних можна зарахувати особливості системи і власне самого навчального закладу, особливості організації навчального процесу, склад і характер викладацького колективу. До суб'єктивних чинників належать вік, стать, здібності, рівень домагань і т. ін. того, хто вчиться. Зрозуміло, що всі чинники взаємозалежні і виокремлювати особливо якийсь один не можна.
Для продуктивного навчання особливо потрібні воля й увага. Увага — це здатність, уміння людини зосередитися на певних предметах, а воля — це основа, підґрунтя такої здатності. Що сильніша ваша воля, то продуктивнішою буде будь-яка діяльність, робота, в тому числі й така складна, як навчання.
Воля у навчанні потрібна ще й тому, що далеко не кожна інформація, з якою потрібно ознайомитися, яку треба вивчити і запам'ятати, цікава, захоплююча. Скоріше навпаки, більшість фактів, явищ, знань на перший погляд сухі, буденні, але їх конче треба запам'ятати саме тому, що разом, у взаємозв'язку, взаємозалежності вони й становлять потрібну людині систему знань. Отже, щоб зосередитися, не дати думкам "втекти" вбік, запам'ятати почуте або прочитане, треба вміти мобілізувати себе, мобілізувати свою волю.
Основною метою і результатом навчальної діяльності було і лишається засвоєння наукових знань і певних умінь щодо їх практичного використання.
Йдеться, як зазначав зокрема С. Рубінштейн, не про просте запам'ятовування інформації, а її сприйняття і осмислення, вміння застосовувати знання у різних ситуаціях. Для цього як мінімум потрібні свідоме, сумлінне, позитивне ставлення до навчання; безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом; мислення як процес активного опрацювання отриманого матеріалу; запам'ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації.
За С. Рубінштейном, розрізняють такі стадії процесу засвоєння матеріалу:

• початкове ознайомлення з матеріалом, або його сприймання в

• широкому розумінні;

• осмислення того, що вивчається;

• спеціальна робота, пов'язана із закріпленням матеріалу;

• опанування матеріалу — можливість оперувати ним, використовувати його в різних умовах.

Ці стадії взаємопов'язані і кожна з них залежить від складності матеріалу, ступеня оволодіння ним. Скажімо, якщо матеріал порівняно легкий, то його можна осмислити вже після простого ознайомлення з ним, і навпаки, надто складний матеріал потребує певної додаткової роботи, самостійних занять, звернення до різних інформаційних джерел, їх використання. Ефективність навчання в кожному віці не однакова, що пов'язано з психолого-фізіологічними особливостями людини.
Фахівці вважають, що розвиток інтелектуальних функцій людини характеризується такими даними: 18-25 років — підвищення рівня розвитку пам'яті, уваги і мислення; 26-29 років — певне пониження рівня пам'яті і мислення, підвищення рівня уваги; 30-33 роки — знову досить високий рівень пам'яті, мислення й уваги; 34-40 років — пониження, а потім невелике підвищення рівня розвитку пам'яті, мислення й уваги. Загалом вважають, що вершини розвитку інтелектуальних функцій людини досягає у віці між 18 і 20 роками.
На жаль, з віком інтелектуальні функції поступово ослаблюються. Виняток хіба що становлять філософсько-соціологічні, психологічні науки, де багато важить життєвий досвід.
Слід пам'ятати, що гальмом для ослаблення інтелектуальних функцій є власне два фактори. Перший — внутрішній — обдарованість людини, те, що, кажуть, від Бога і від матері. Другий — зовнішній — освіта. Що більше і наполегливіше людина вчиться, підвищує свій загальноосвітній і професійний рівень, тим довше залишаються високими її інтелектуальні функції. Отже, має бути безперервна, розрахована на все життя освіта. Хочеш продуктивно мислити, діяти, жити — учись, постійно підвищуй свій рівень.
Слід зазначити, що інтерес до знань, конкретних даних, інформації зустрічається не так вже й часто. Свідомий інтерес виникає в результаті взаємодії волі і свідомості людини. Іншими словами, людина тією чи іншою мірою усвідомлює необхідність наполегливої, постійної, регулярної розумової праці й сама себе примушує займатися нею самостійно і відповідально. Через втому інтерес до навчання понижується, а то й взагалі зникає, а тому в такому разі треба зробити перерву в заняттях, відпочити, відновити сили.
Найпоширенішим видом пізнавальної—практичної — діяльності є самостійна навчальна праця. Вона становить тісну єдність зовнішнього і внутрішнього. До зовнішнього боку такої діяльності належать організація робочого місця; техніка читання; вмілі записи прочитаного; особливі способи фіксування тексту тощо. Внутрішній бік навчальної праці становлять прийоми самоактивізації, саморегулювання, самоконтролю процесів уваги, волі, мислення, пам'яті, уяви, мови, почуттів тощо. Такі прийоми мають прихований характер, однак їх вплив на підвищення ефективності самостійної роботи надзвичайно великий.
Вміння і навички самостійної праці можуть формуватися як на свідомій, так і на інтуїтивній основі. У першому випадку для правильної організації навчальної праці потрібно чітко уявляти собі мету, завдання, форми і методи, навчитися свідомо організовувати і контролювати її. У другому випадку домінує несвідоме, нечітке розуміння, даються взнаки звички, які сформувалися під впливом механічних повторів, копіювань тощо.
У процесі життєдіяльності в кожної людини формується і вдосконалюється власний стиль, зокрема й розумової, навчальної праці. Такий стиль становить сукупність прийомів, запозичених в інших людей, а також тих, що виробилися у конкретної людини самостійно.
Самостійна розумова праця має певні характеристики; найважливіші з них психофізіологічні, логіко-лінгвістичні та психолого-педагогічні.
Психофізіологічні характеристики випливають з аналізу процесів життєдіяльності організму (насамперед мозку та органів чуття). Треба враховувати, що розумова діяльність у своїй основі є функцією нормальної, продуктивної роботи мозку. Знання психофізіологічних та фізіолого-гігієнічних особливостей функціонування організму допомагає краще зрозуміти вимоги правильної організації робочого місця, праці і відпочинку.
Логіко-лінгвістичні характеристики з'являються в результаті певного аналізу тексту, тобто відображають зв'язки, загальні відмінності між предметно-понятійним змістом висловлювань і формами їх мовного вираження.
Кожна наука має певну логіку, що базується на структурі конкретних наукових знань. Водночас логіка розглядає текст як сукупність понять, суджень, висновків, підпорядкованих доведенню конкретної думки.
Психолого-педагогічні характеристики пов'язані з конкретними явищами, механізмами, процесами й закономірностями психічної діяльності людини. Розумовою працею, як правило, займаються люди, що мають не лише певні знання, вміння, особистісні позиції, а й психологічні характеристики, а тому психічне і психологічне постійно й тісно взаємодіють. Встановлено, що добре сприймається і засвоюється насамперед те, що здається людині важливим, вкрай необхідним. І навпаки, несуттєве, непотрібне не сприймається або засвоюється недостатньо, поверхово.
Більшість видатних людей усіх часів завжди працювали багато, регулярно і організовано. Крім того, вони, якщо це було можливо, вміло поєднували напружену працю з відпочинком.
Навчання має певну послідовність, логіку. Воно складається з таких структурних елементів: повідомлення знань; засвоєння знань; відтворення засвоєного; застосування знань у практичній діяльності.
Розрізняють три основних типи навчання:

• інформаційно-повідомляючий, основою якого є пам'ять, запам'ятовування того, що людина вивчає;

• пояснювально-ілюстративний, коли вчитель не просто викладає матеріал, а й супроводжує виклад певними ілюстративними матеріалами, використовує аудіовізуальні засоби;

• проблемно-дослідний, який широко використовується у вивченні природничих наук — біології, хімії та ін. Такий тип навчання характерний для лабораторій, науково-дослідних інститутів тощо. Викладачеві необхідно, а учню, студентові бажано знати (або бодай розрізняти) основні методи навчання.

Практично до 60-х років минулого століття існувала спрощена класифікація методів навчання:

• словесні;

• наочні;

• практичні.

Згадані методи навчання використовувалися у відповідному поєднанні за помітного домінування словесних.
Нині педагогічна думка подає більш складну класифікацію методів:

• за джерелом передачі і сприймання навчальної інформації: словесні, наочні, практичні;

• за характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково — пошуковий, дослідний;

• залежно від основної дидактичної мети і завдань: методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок;

• в частині цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю І корекції, самокорекції в навчанні.

Із запропонованих вченими-педагогами класифікацій методів навчання найбільш визнаною є класифікація відомого дидакта Ю. Бабанського. Наводимо її:

• за джерелом: словесні, наочні, практичні;

• за логікою: індуктивні, дедуктивні;

• за мисленням: репродуктивні, творчі, проблемно-пошукові;

• за ступенем керівництва: методи самостійної роботи вдома і роботи під керівництвом викладача.

Існують і більш детальні класифікації методів навчання.
Навчальний процес має такі основні функції: освітня, виховна, розвивальна.
Освітня функція: пов'язана із забезпеченням якомога успішнішого оволодіння знаннями.
Виховна функція: пов'язана з формуванням особистості, кращих її рис — почуття обов’язку, відповідальності, високої громадянської свідомості тощо.
Розвивальна функція: має психолого-педагогічний зміст і забезпечує розвиток у тих, хто навчається, кмітливості, гнучкості мислення, цілеспрямованого сприйняття матеріалу тощо.
Основним документом, що регламентує роботу викладача і студента одночасно при вивченні будь-якої дисципліни, предмета, є навчальний план, де зазначено кількість годин, відведених на вивчення предмета, години аудиторних і позаудиторних занять. Окремо, як зазначалося, ведуть мову про самостійну навчальну працю.
Для того щоб набути навичок розумової праці, треба починати із загальної її організації. Сюди входять організація режиму дня, робочого місця, навички планування і ведення обліку зробленого, ведення різноманітних записів, оформлення результатів праці тощо.
Систематичні навчальні заняття студента, як правило, складаються з роботи в аудиторіях — у середньому шість годин на день, у читальному залі, в домашніх умовах — у середньому чотири-п'ять годин. Якщо додати активний відпочинок, самообслуговування (шість годин) і пасивний відпочинок — сон (вісім годин), то в сумі матимемо 24 години, тобто добу.
Самостійну навчальну працю найкраще планувати на ранок і на пообідній час, оскільки заняття пізньої пори малорезультативні. Увечері, перед сном, можна лише повторити матеріал (дати, події, імена, формулювання, загальні положення). Найпродуктивнішими вважаються заняття вранці, як кажуть "на свіжу голову".
У будь-якому разі для навчання потрібні сила волі, цілеспрямованість, бажання дізнатися якомога більше. Тоді й труднощі легше буде перебороти.

Ваше робоче місце

Робоче місце має бути максимально зручним для праці. На робочому столі не повинно бути нічого зайвого. Книжки, зошити, ручки, олівці, папір для записів, інші необхідні для роботи предмети треба розмістити так, щоб ними можна було легко й зручно користуватися. Під рукою завжди мають бути ручки (різних кольорів) олівці, лінійка, клей, гумка, різні за формою та розміром аркуші паперу.
Крісло або стілець (бажано такий, що обертається) слід вибрати так, щоб на ньому було зручно сидіти, читати, писати; щоб покладені на стіл лікті не згиналися і не звисали. Крісло чи стілець мають бути жорсткими. На столі або на полиці поруч зі столом на відстані витягнутої руки треба розмістити словники, спеціальну, насамперед довідкову літературу, ящички (або саморобні картонні коробки) для зберігання каталогових карток, складених за алфавітом або за галузями наук.
Робоче місце повинно бути добре і правильно освітлене. Природне світло має рівномірно падати зліва (для ліворуких — навпаки), щоб тінь від руки не заважала писати. Також зліва слід розміщувати настільну лампу або інше штучне джерело світла. Якщо людина швидко втомлюється, то найімовірніше, що вона сидить відносно стола високо або низько, робоче місце погано освітлене або заважає сторонній шум.
Причину втоми потрібно встановити і ліквідувати.