Бій під Крутами

Бій під Крутами
   394

Бій під Крутами є епізодом радянсько-української війни, яка розпочалася наприкінці грудня 1917 року. Із проголошенням 12 грудня 1917 року у Харкові Української Радянської Республіки з Росії почала надходити допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-30 тисяч більшовиків прямували на Київ залізницею Харків-Полтава-Київ, а з північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач-Київ наступав загін Муравйова.   

         Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути (між Бахмачем та Ніжином). Українські сили під командуванням сотника Аверкія Гончаренка нараховували близько 1000 осіб та складалися з старшин та курсантів старших курсів 1-ої Київської військової школи ім. Б. Хмельницького та до них приєдналися добровольці з Вільного козацтва.  Більшовицькі сили в районі Крут нараховували близько 6 тис. солдатів та балтійських матросів. Втрати українців становили за різними даними від 80 до 100 загиблих. Бій закінчився організованим відступом українських частин на потязі. У полон до більшовиків під час бою потрапили 7 поранених студентів, які були відправлені до Харкова. Ще 27 студентів під час відступу у темряві потрапили до рук більшовиків. Розлючені великими втратами «червоні» катували і стратили студентів. Гімназист Пипський перед розстрілом почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Тіла страчених були поховані місцевим священиком на кладовищі с. Печі. Пізніше їх було з почестями перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві.